Валютно-курсова політика центрального банку держави є складовою частиною його грошово-кредитної політики, а отже, і загальної державної макроекономічної політики. Напрям зміни валютного курсу національної грошової одиниці впливає на результати економічної діяльності та виконання боргових зобов’язань. Так, девальвація національної грошової одиниці є сприятливою для діяльності експортерів і розрахунків по внутрішніх боргах. В той же час ревальвація сприяє діяльності імпортерів і здійсненню розрахунків по зовнішніх боргах.
Завданням валютно-курсової політики держави є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності національних грошей. Це виражається в підтримці стабільного валютного курсу національної грошової одиниці держави.
Основою стабільності національної грошової одиниці є забезпечення на валютних ринках відповідності між пропозицією та попитом на валюту. З цією метою центральний банк може викуповувати надлишкову (відносно попиту) пропозицію валюти для поповнення своїх валютних резервів і за їх рахунок задовольняти недостатню пропозицію валюти. Стабільність багатьох національних валют значною мірою поясняються наявністю у центрального банку держави великих валютних резервів. Для підтримки стабільності національної грошової одиниці використовуються також монетарні інструменти центрального банку, операції на відкритому ринку, методи валютного контролю та валютного регулювання. Отже, проведення валютно-курсової політики має такі складові, як:
- режим курсоутворення;
- підтримка валютних резервів центрального банку на рівні, необхідному для забезпечення стабільності національної валюти;
- зміна ставки рефінансування та норм обов’язкового резервування коштів, залучених банківською системою, проведення центральним банком депозитних операцій та випуск ним власних цінних паперів;
- здійснення заходів валютного регулювання і валютного контролю;
- операції на відкритому ринку.
Центральні банки Росії та України заявили про намір у 2000 р. застосовувати режим плаваючого валютного курсу своїх національних грошових одиниць. Присутність цих банків на валютному ринку спрямована на згладжування амплітуди різких курсових коливань, а також на захист національних валют від масованих спекулятивних атак. НБУ так і не зміг дотримати валютний коридор, встановлений останнім разом на 1999 р. у межах 3,4-4,6 грн/дол. США. ЦБ РФ відмовився від валютного коридору після фінансової кризи 1998 року. Оскільки для підтримки стабільності національних валют України і Росії використовуються валютні інтервенції та інструменти грошово-кредитної політики в поєднанні з методами валютного регулювання і валютного контролю та операціями на відкритих ринках, слід вважати, що валютно-курсова політика центральних банків обох країн у 2000 р. проводиться в режимі регульованого плаваючого валютного курсу.
У Росії курс рубля з вересня 1998 р. визначається за результатами торгів у системі електронних лотових торгів (СЕЛТ). В Україні місцем курсоутворення з 19 березня 1999 р. є міжбанківський валютний ринок. До цього курс гривні визначався за результатами торгів на українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ).
